Меню Закрити

Роздуми, народжені “Роздумами” Андрія Сербутовського

В газеті “Вечірня Полтава” №35 (1383) за 28 серпня 2019 року опубліковано статтю “Роздуми, народжені “Роздумами” Андрія Сербутовського

Однією з основоположних й унікальних характеристик мистецтва є здатність високохудожніх творів одночасно працювати на двох рівнях: індивідуально-конкретному й узагальнено-типізованому, тобто зображати певний індивідуалізований образ і водночас репрезентувати узагальнений типаж, передавати цілком визначений меседж і разом із тим говорити про одвічні базові цінності. Цією ж рисою наділені й по-справжньому професійні мистецькі виставки. Виставка робіт Андрія Сербутовського, названа “Роздуми”, присвячена 95-й річниці з дня народження митця й експонована у Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка у грудні 2018 р. – лютому 2019 р., викликала не лише безпосередню емоційну та інтелектуальну реакцію на картини художника, а й спонукала замислитися над долею мистецької спадщини як складним культурним та соціальним питанням.

Видається доцільним розпочати стислий виклад роздумів, навіяних «Роздумами» Андрія Сербутовського, з короткої інформації про митця.Андрій Андрійович Сербутовський народився у Полтаві у 1923 році. Пройшов фронти Другої світової війни і повернувся до рідного міста. За покликом серця Сербутовськийузявся за пензлі й фарби – щоб творити красу у зболеному і стражденному повоєнному світі.Андрій Сербутовський не отримав професійної мистецької освіти – на заваді його вступу до якогось із художніх інститутів став, імовірно, той факт, що він походив з родини репресованого. Однак навчаючись основ малярської грамоти у Полтавських художників М. Волкова, В. Шаховцова, Б. Щербини і наполегливо та невтомно працюючи, Андрій Сербутовський досягнув високих мистецьких вершин. Своєю працею Сербутовський завоював широке суспільне визнання, був удостоєний звання заслуженого художника України. Окрім цього Андрій Андрійович стояв біля витоків Полтавської організації Спілки художників України, певний час митець очолював правління цієї організації.

Традиційно довідники, надаючи інформацію про творчість Андрія Андрійовича Сербутовського, відносять його картини до соцреалізму. Однак експоновані на виставці у Великій виставковій залі Художнього музею роботи митця схиляють подумати не лише про реалістичне відображення натури певного історичного періоду, а насамперед заохочують помислити про тривкі й основоположні морально-етичні цінності, підштовхують спробувати осягнути велич життя, яке вбирає в себе безмежний біль й, очищуючись ним, розквітає красою людських душ і їхніх чистих справ.Безумовно, такою є сила мистецтва Андрія Сербутовського, що длянього класифікування на кшталт “соцреалізм” є лише зовнішньою вторинною ознакою,а за своєю суттю це мистецтво наполегливого пошуку людської гідності й тих опор у світі зовнішньому і світі внутрішньому, які несхибно підтримують людину в її прагненні жити достойно.

На експозиції поруч із прес-релізом виставки було розміщено виконаний у 1993 році автопортрет Андрія АндрійовичаСербутовського. Цей автопортрет найкраще прочитується в контексті портретів людей праці, які є такими характерними для творчості художника. ЗображеніСербутовським тесля, дояр йіншіпрості трударі є людьми, для яких одним з непорушних моральних устоїв була сумлінна праця. Саме таким – вимогливим до себе постає АндрійСербутовський на своєму автопортреті.

Експозиція, на якій були зібрані численні роботи різних років, надала глядачеві унікальну можливість сприйняти творчість Андрія Сербутовського в її цілісності, простежити характерні для митця тематичні, мотивні та стильові домінанти, що було б не можливим при спогляданні лише однієї картини чи певних вибраних робіт.

Як одну з тематичних домінант митця необхідно виділити тему непоправних людських втрат, яких завдала Друга світова війна. Ця тема булапотужно репрезентована на виставці картинами “Подруги (Солдатські вдови)” і “Хліб”. Гіркий біль і глибоку тугу жінок, чиї чоловіки не повернулися з фронту, на цих картинах зображено так відверто й сконцентровано, що здається, ніби ці картини під високою напругою й моментально б’ють розрядом у серце, нікого не залишаючи байдужим.

Ще однією тематичною домінантою Андрія Сербутовського є краєвиди Полтавщини, зображені на його пейзажах не лише із взірцевою художньою майстерністю, а й з унікальним відчуттям того емоційного відгуку, який ці степи, поля, переліски, луки викликали у сучасників митця. Картини художника зафіксували для нас і наступних поколінь не тільки зовнішній вигляд Полтавських ландшафтів другої половини ХХ століття, але й їхній дух, їхню особливу ауру.

Серед основних мотивів, які об’єднують картини митця у цілісну художньо-світоглядну систему, важливими є мотиви шляху, росту й розбудови, циклічності часу, а також дуальності світу, кожний із яких отримує метафоричне прочитання. Мотив шляху простежується, наприклад, на картинах “Літня пора”, “Похмурий день”, “До ферми взимку”, на яких зображено невеликі постаті людей, що йдуть довгою-довгою дорогою. Нерідко дорога піднімається на пагорб, а постаті людей, котрі за сюжетом картини мусять його здолати, позбавлені чітких особистих рис. Така дорога метафорично символізує людське життя, неуникність потреби вибирати свій власний шлях у житті й необхідність мати достатньо снаги та наполегливості, щоб подолати життєві труднощі.

Мотив росту й розбудови та пов’язаної з ними надії на краще майбутнє виразно звучить на таких картинах як “Ранкова Полтава” і “Скоро Полтава”, на яких фігурують міські новобудови. На картині “Ранкова Полтава” мами бадьоро крокують з дітьми у візочках чи на плечах, а на полотні “Скоро Полтава” до міста, осяяного теплими променями призахідного сонця, наближається автобус. Перегукуючись між собою, назви робіт“Ранкова Полтава” і “Скоро Полтава” набувають метафоричного прочитання: Полтава ранкова – бо це ще тільки початок життя міста, скоро Полтава – тому що незабаром вона розбудується. На підтримку такої метафоричної інтерпретації можна навести той аргумент, що на обох полотнах Полтава представлена саме новими багатоповерхівками (частина з яких перебуває у процесі спорудження) – при тому, що в 60-ті роки ХХ століття, коли Сербутовський написав ці картини, для Полтави були характерними невеликі одноповерхові будиночки,та ще й нині, у першій чверті ХХІ століття, у місті багато старих одноповерхівок.

Мотив циклічності – це мотив непорушного чергування чотирьох пір року та різних частин дня. Так, на картинах Сербутовського неодноразово фігурують усі чотири пори року, наприклад: весна – “Березень”, “Розлив на річні Снов”, літо – “Літня пора”, “Літня ферма”, осінь – “Осінній ранок”, “Осінні сутінки”, зима – “Випрала”, “До ферми взимку”. Також зображені всі ключові точки світлового дня: ранок – “Ранкова Полтава”, “Ранок над Пслом”, день – “Похмурий день”, вечір – “Осінні сутінки”, окремо відзначено полудень – “Полудень на річці”. Мотив дуальності світу – це, зокрема, мотив приїзду/ від’їзду, представлений діалогом картин “Скоро Полтава” і “На трасі”. Так, на картині “Скоро Полтава”автобус наближається до міста – пункту призначення, віддаляючись від точки споглядання глядачем, а на картині “На трасі”, навпаки, їде назустріч глядачеві. Численні мотивні діалоги (одна й та сам картина Сербутовського здатна вступати у значущі зв’язки з кількома іншими різними роботами, спільно з ними реалізуючи різні мотиви) надають споглядачеві творчого доробку митця виключну можливість пізнати світ у його повноті, цілісності й взаємозв’язках.

Серед характерних стильових домінант художника необхідно відзначити символізм зображених на картині побутових ситуацій. Наприклад, на полотні “В садку” дві сусідки зійшлися о весняній порі на межі, щоб поговорити. Літня і молода господині, свіжоскопана земля, кілька квітучих дерев, курка, яка щось видзьобує – на перший погляд, безумовно, це яскрава сценка із життя. На другий погляд, той факт, що молодша жінка одягнута в яскраво-зелене плаття, кольором подібне до зелені дерева, яке буйно розпустилося ліворуч за будинком, і до трави, котра пробивається на межі, а старша жінка, яка спирається на ціпок, має темно-коричневе вбрання, видається чимось більшим, ніж побутовою замальовкою – це кольорове рішення дозволяє поглянути на розмову двох господинь як на символічну зустріч весни та осені, молодості й старості, відновлення життя та його занепаду.

Узагальнюючи враження від експозиції, задумуєшся над питанням долі й ролі творчого спадку художника у суспільстві, в якому він жив, яке зображував і для якого, власне, творив. Майстер іде у засвіти, а його роботи залишаються у цьому світі. Якою буде доля осиротілих картин? Одним картинам щастить на мудрих опікунів, які дбають про їхнє належне збереження. Так, у свій час удова Миколи Ярошенка передала у дар місту картини чоловіка-митця та зібрану ним колекцію творів інших художників, і саме цей дар став основою зібрання Полтавського художнього музею. Інші картини потерпають від неналежного ставлення, від нерозуміння, байдужості чи невиважених, прийнятих поспіхом рішень. Видається, що найкращим домом для достойних мистецьких робіт є художні музеї, адже саме у таких закладах твори мистецтва будуть забезпечені необхідними умовами зберігання, належним поціновуванням фахівців та можливістю бути представленими до уваги широкої публіки.

Також щастить і тим роботам, які потрапляють до приватних збірок освічених і соціально відповідальних колекціонерів. Ці твори також отримують відповідні умови й можливість зустрітися з великим колом шанувальників мистецтва під час різних виставок, на яких колекціонери оприлюднюють твори, що належать їм. Виставка “Андрій Сербутовський. Роздуми” відбулася значною мірою завдяки підтримці Полтавських колекціонерів, адже значну частину експозиції склали картини з їхніх приватних збірок.

На виставці Сербутовського виокремлювалися картини, розміщені у залі на мольбертах на відміну від решти експозиції, розвішеної на стінах. Ці картини ще не були вбрані в рами, як решта робіт, бо вони ще шукали свого відповідного оформлення і лише звикали до свого нового дому. Ці окремо виділені роботи були передані як дар Полтавському художньому музею імені Миколи Ярошенка від Полтавської обласної організації Національної спілки художників України. До подарованих картин увійшли: “Подруги (Солдатські вдови)”, “Ранок над Пслом”, “В гайку”, “Весна”, “Осінь”. Цей дар, який дозволив оприлюднити важливі у творчому доробку художника картини,засвідчив важливу роль творчих спілок у вирішенні долі творчої спадщини митців.Видається цілком слушним, що відтепер ці картини належатимуть Полтавському художньому музею, а отже, будуть доступними нашим сучасникам і прийдешнім поколінням, до яких, власне, і звернена творчість Андрія Сербутовського.

Насамкінець хочеться особливо наголосити, що картини Андрія Андрійовича Сербутовського дуже потрібні нашим сучасникам, бо випромінюють щирі почуття, а навчитися щирості так нелегко в сучасному світі, переповненому ерзацами, підробками, симуляція ми та симулякрами. Роботи Сербутовського, безумовно, будуть надзвичайно цінними для наших нащадків як взірці гідності людського духу, чутливого до основоположного і вільного від гонитви за модно-швидкоплинним.

Тетяна Горицвіт, письменниця

Схожі записи

ukUkrainian
en_USEnglish ukUkrainian